Любимые стихи

В Коротич Щастя (1963)

О дерево,

Ти квіти яблуневі

Ховаєш у зелені кулачки.

До тебе йду

Крізь промені травневі,

Крізь павутиння фінішні стрічки.

До тебе залишається півкроку,

Дивлюся на бруньки твої рясні.

Незграбна та розтріскана,

Щороку

Ти яблука народжуєш мені.

Нехай твої гілки вітрами стерті,

Хай тіло твоє зранене й криве,

Я вірю - в яблуневому безсмерті

Весна живе

І світ увесь живе...

Травневий світ хитається над нею.

Вона стоїть, не вірячи у зло,

І, віття розпростерши над землею,

Вона цвіте,

Цвіте,

Щоб не було.

Цвіте,

Бо смисл життя її - в цвітінні,

У цьому найпрекраснішому з див,

Коли дрижать прозорих квітів тіні

У переддень народження плодів.

...Іду крізь сад я,

гордий розумінням

Того,

Що поруч є така краса.

Травневий сад, просякнутий промінням,

На вітах яблунь

Мудрість колиса.

Плодово-ягодное лето

Виктория Барановская

                      Плодово-ягодное лето

                      С лукошком в гости заглянуло,

                      В пестринки красок разодето,

                      Палитру радуг развернуло:

                      Краснело от похвал с расспросами

                      Румянцами клубник, малины,

                      Оранжевело абрикосово

                      И розовело так невинно.

                      Желтело яблочно-вареньево,

                      И вишневело так с кислинкою,

                      И зеленело на крыжовнике,

                      На виноградинках с искринкою.

                      Вон голубой мазок оставило,

                      Синело спело-баклажаново

                      И фиолетовок добавило...

                      А дальше по законам жанра

                      Плодово-ягодное лето,

                      Так славно погостив, простилось,

                      На солнечном велосипеде

                      В поселок Осень укатилось.  

Жiнки не старiють

Виктория Барановская

Жінки не стАріють. Дорослішають трохи,

Мудрішають, втім невиправно молоді.

Попри злі будні й непрості епохи

Засіюють зернини золоті.

Збирають врожаї та знову сіють

Родинну ниву повсякдень і повсякчас,

За вік наморені, сріблинками сивіють,

Невпинно дбають, щоб вогонь не згас,

Який несуть в руках своїх тендітних

І бережуть від вітру і дощів.

Це з ним ідуть в життєві мандри діти,

Він жевріє і в скруті у душі.

Спливає вік, неначе за водою

Пливе вінок купальський уночі...

Жінки не старіють! Душею молодою

Творять Любові неосяжну височінь!

                   м. Донецьк, 22.04.2017