Науково-дослідницька робота учениці 9-го класу в рамках Малої Академії Наук. Досліджено історію виникнення вишивки, зокрема української, орнаментальну символіку, особливості народної вишивки етничних регіонів та традиції сучасної вишивки на прикладах майстринь рідного селища.
Вложение | Размер |
---|---|
![]() | 586.5 КБ |
Міністерство освіти і науки України
Донецьке територіальне відділення Малої академії наук України
Шахтарська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 8
Шахтарської міської ради Донецької області
Відділення: Мистецтвознавство
та філологія
Секція: Мистецтвознавство
Базова дисципліна: Світова художня
культура
… Не меркне наша полотняна вічність,
І прахом не стають, не гаснуть полотняні письмена...
Автор:
Павленко Валерія Валеріївна,
учениця 9 класу загальноосвітнього
навчального закладу І-ІІ ступенів № 8
м. Шахтарська Донецької області,
дійсний член МАН
Педагогічний керівник:
Безродня Ельвіра Євгеніївна,
вчитель образотворчого мистецтва
Шахтарської загальноосвітньої
школи І-ІІ ступенів № 8,
спеціаліст
Шахтарськ - 2009
ЗМІСТ
Стислий словник термінів, вживаний у вишивці…………………... … 3-5
Вступ………………………………………………………………………. 6-8
Розділ І. Вишивка. Історія. Українські мотиви
Розділ ІІ. Мистецтво вишивки…..
2.1.Особливості народної вишивки відповідно етнічних регіонів ....….. 20-24
2.2. Традиції та сучасність вишивки………………………………... …. 25-27
Розділ ІІІ. Майстрині вишивки селища Вільхівчик……………….. 28-31
Висновки………………………………………………………………...... 32-33
Літературні джерела………………………………………………….. …. 34
Стислий словник термінів, вживаних у вишивці
Антропоморфний (антропо… та …морфний) – людиноподібний.
Архітектоніка (від гр. будівельне мистецтво) – будова художнього твору, його композиція.
Виколювання (колення) – техніка вишивки поширена в основному на Чернігівщині, Покутті, а спорадично — всією Україною. Внаслідок проколювання в полотні дірочок і обметування їх по колу відповідним швом утворювалася легка ажурна вишивка. Узори, виконані виколюванням, як і вирізуванням,— геометричні.
Вирізування – техніка вишивки, за якої обшивали білими або кольоровими нитками невеличкі квадратики, після цього їх прорізували ножем. Узори при цьому були завжди геометричні. Ажур вирізування підкреслював пластику білого настилування і тим самим підсилював виразність орнаменту.
Вишивка – вид декоративно – прикладного мистецтва, у якому візерунок і зображення виконуються на тканинах, шкірі й інших матеріалах лляними, бавовняними, вовняними, шовковими, металевими нитками, а також волоссям, бісером, перлами або блискітками.
Гаптування (гладь) – техніка вишивки , що застосовувалася всією Україною переважно для декорування суконного, полотняного та хутряного одягу (сорочок, хусток, свит, кожухів, дівочих стрічок). На відміну від лічильної гладі гаптування не було пов'язане з певною кількістю ниток. Унаслідок цього воно давало криволінійні форми рослинного орнаменту: квітів, пуп'янків, пагінців, листя, стебел. Поверхню узору густо зашивали паралельними стібками вовняними чи бавовняними нитками, в результаті чого він виходив дещо опуклим.
Гладь - техніка вишивки, в якій гладдєвими стібками заповнюється вільний контур візерунка. В основному виконується рослинний візерунок самими різними кольорами ниток на різних тканинах.
Гугля - а) Подовжений прямоспинний одяг із білого сукна без рукавів, в основному поширений на Буковині; б) Старовинний, з білого доморобного валяного сукна гуцульський плащ-накидка.
Ексклюзивний (від англ.) - винятковий, особливий.
Етнічний (від гр. народний) – той, що належить до якогось народу, його культури, традицій.
Занизування (інші назви — напротяганки, заволікання, , підволікання) – техніка вишивки, характерною рисою якої є те, що вишивальна нитка простягається через всю довжину орнаменту, аналогічно шву «уперед голку». Повністю імітувало узорне перебірне ткацтво. Особливість цієї техніки в тому, що узор вишивався справа наліво відразу всією шириною полотна і був двостороннім (якщо з одного боку він виходив червоним, то з другого — білим). Узори, вишиті занизуванням, суворо геометричні: ромби, хрести, ламані лінії, восьмипелюсткові розетки та ін.
Качалочки, або ж «качалкова гладь» — техніка вишивки, в якій опуклі видовжені прямокутники, виконані лише паралельними стібками. Орнаменти побудовані на контрастних поєднаннях червоного, зеленого, жовтого, чорного. Качалочками вишивають переважно рушники.
Кептар — хутряна безрукавка населення Карпат та Прикарпаття. Мав значну локальну варіативність щодо довжини та прийомів оформлення.
Кожух — зимовий одяг з овечих шкір хутром усередину. В різних місцевостях України мав особливості крою, пропорцій, кольору, оздоблення. К. прикрашали вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри, нашивками з яскравих плетених шнурів, китичками з різнокольорових вовняних ниток тощо.
Лейбик (бруслик, катанка, горсет) — сукняна безрукавка жителів передгір'я Карпат, рівнинної частини Західної України та Полісся.
Меандр – тип геометричного орнаменту у вигляді ламаної безперервної лінії із завитками.
Мережки – це ажурні шви. Вони можуть бути основною частиною візерунка або лінією, що відмежовує. Мережки відносяться до лічильних швів.
Набірування - поширене як різновид лічильної прямої гладі. Цим швом виконують геометричні узори. Нитки - найрізноманітніші: білі, червоні, чорні, жовті, сині. Техніка «набірування» досить проста: довжина кожного стібка в узорі дорівнює парній кількості ниток тканини - 4, 6, 8, 10. Кожний наступний стібок починають від середини попереднього й на одну нитку вище чи нижче.
Настилування (інші назви — лиштва, стелення) - це делікатна і точна вишивка, краса якої полягає в бездоганному ритмі рисунка, в чіткості виконання. Настилування робили паралельними стібками, розділеними однією ниткою. Часто для більшого контрасту вишивальну нитку брали сіру, невідбілену або ж підфарбовану в попелясто-синюватий колір.
Низь – назва шва походить від прийому вишивання. Вишивається низь з низу, з виворітного боку. Лицьовий бік візерунка – це виворіт вишивки. Низзю виконують геометричні орнаменти чорними або червоними нитками.
Очіпок — (очепок, чепець, чіпець, каптур, капор, чепак, керпа) — обов'язковий головний убір заміжніх жінок. Твердий О. — на зразок шапки — шився з парчі та шовку, був на підкладці, часом утеплений і виразно прикрашався вишивкою. М'який О. (чушку) одягали під платове вбрання або під твердий О.
Перемітка — один з найдавніших засобів пов'язування голови заміжньої жінки. У різних районах склалася своя традиція щодо пов'язування переміток, але кінці її завжди залишались вільними, і на них добре читався малюнок вишивки золотими і срібними нитками.
Свита (свитка) – приталений верхній чоловічий та жіночій одяг для весни й осені із сукна домашнього виробництва.
Сердак (петик) — старовинний короткий гуцульський верхній одяг з коричневого (зрідка червоного) домотканого валяного сукна, прямоспинного крою, оздоблений шнурами з кольорових вовняних ниток.
ВСТУП
Розгортаю життя, як сувій полотна:
ось мережка гріхів і низинка падінь.
Верховинка жадань,
яворівка притаєних прагнень.
Далі - хрестики чорні страждань і терпінь
та червона стебнівка палкого кохання.
Ось гладинка жіночої ласки,
перетикана пестощів з ніжністю…
Ці нитки, ці голки,
не заручені пальці в наперстках.
Все життя у шитті
і шиття, як життя.
Ірина Сеник
Вишивка…Українська народна вишивка… Народне мистецтво чи народний промисел?
Вишивка – мистецтво всенародне за своєю суттю. У ній через віки пронесена й збережена колективна художня пам’ять, естетичні ідеали, народна мудрість, що розкривають невичерпне багатство творчих сил і мистецького хисту українського народу.
Видатні представники української літератури Т. Шевченко, І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка виступали послідовними захисниками народного мистецтва, підкреслюючи його історичну самобутність, велике значення в розвитку культури. Інтерес прогресивної інтелігенції до народної творчості, зокрема до вишивки, розвиток культурно-освітньої діяльності серед українського населення сприяли і поклали початок музейній справі. В цей же час було опубліковано цілу низку альбомів із зразками української народної вишивки. Вони популяризували справжні шедеври мистецтва, протидіючи впливу низькопробних орнаментів, які поширювались під назвою "малоросійська продукція".
Фактично початок вивченню української вишивки було покладено виданою у 1876 році О. Косач (О. Пчілкою) — матір'ю геніальної Лесі Українки — роботою "Український народний орнамент".
Питання еволюції народної вишивки в історичному аспекті, її локальні художні різновиди висвітлюються в працях багатьох дослідників (О.Кульчицька, К.Матейко, О.Косач, А.Будзан, Г.Цибульова, Г.Гаврилова, І.Симоненко та ін.). Низку праць було видано в Канаді, США, Словаччині. Однак, ці етнографічні дослідження далекі від повноти охоплення й потрібної глибини розкриття всього комплексу питань і явищ. Вони містять нерівнозначні відомості про українську народну вишивку, не розкривають питання естетично-художньої значущості народного мистецтва. Важливі відкриття в розгадці символічного значення геометричних орнаментів належать В.Городцову, А.Динцеcу, А.Амброзову, В.Фалеєвій та ін. Академік Б.Рибаков, досліджуючи семантику геометричного орнаменту, виявив його міфологічну основу, тісний зв’язок із язичеськими віруваннями слов’ян, довів, що джерела його сягають часів палеоліту.
У наш бурхливий, наповнений несподіванками час, в житті нашої держави закономірно час від часу відбуваються важливі громадсько-політичні акції, спрямовані на відродження нашої духовності і усвідомлення того, що українці - велика самобутня нація.
Використання вишивки, народних мотивів завжди на гребені моди при оздобленні одягу, предметів домашнього побуту, при створенні витворів мистецтва. Як зберегти традиції народної вишивки? Як не втратити вміння вишивання українських майстринь? Це питання актуальне для нашого часу - часу, коли відбувається становлення українських традицій.
Тому за мету своєї науково-дослідницької роботи я вважаю визначити корені, історію вишивки, значення українських мотивів при вишиванні та дослідити які ж зміни потерпає вишивка в наш час високих технологій. Відшукати та ознайомитися з вишивками та майстринями вишивки свого рідного селища Вільхівчик.
Об`єктом дослідження є вишивка. Предметом дослідження – вишивки майстринь нашого селища.
Відповідно до мети поставлені такі завдання:
Для досягнення своєї мети я, в першу чергу, опрацювала літературу з історії художньої вишивки, ознайомилась із статтями про вишивку. По-друге, склала словник деяких слів, вживаних у термінології вишивки. Та, по-третє, віднайшла майстринь вишивки у нашому селищі, відвідала їх та побувала у деяких з них у гостях.
Джерелами для моєї роботи слугувала література, яка є наявною в шкільній та селищній бібліотеках, енциклопедії, словники, Інтернет, статті із журналів, збірки віршів та пісень.
Результати роботи я оформила у вигляді стислого словника термінів, вживаних у вишиванні, каталогу вишивок. Каталог вишивок можна буде використовувати на уроках художньої культури у 9му класі, образотворчого мистецтва у 5 – 7 класах, обслуговуючої праці у 5-9 класах, в шкільній музейній експозиції.
РОЗДІЛ І. ВИШИВКА. ІСТОРІЯ. УКРАЇНСЬКІ МОТИВИ
Розділ 1.1. З глибини тисячоліть
Людина пізнає світ зовсім не тим, що бере в нього,а тим, чим збагачує його.
Клодель
Вишивка є одним з видів декоративно-прикладного мистецтва. Зародилася вона в сиву давнину вслід за ткацтвом, коли в людини з’явилось естетичне бажання прикрасити свій одяг, свій побут. Наскельні малюнки, давні папіруси, археологічні розкопки, а згодом музейні фонди донесли до наших днів вишивку стародавніх народів ще до нової ери. Кожен народ має свою національну вишивку, котра показує «обличчя» тієї чи іншої народності. Судячи з відомих фактів, колискою вишивки була Азія. Про її застосування згадується ще в Старому Завіті. Згідно з біблійною розповіддю, завіса у святині Яхве короля Соломона (поч. І тис. до н.е.) була вишитою. Вишивка була наявна і в культурі стародавнього Вавілону. Ця техніка оздоблення тканин була відома вже в VII ст. до н.е. у Китаї, а в наступних століттях досягла там небувалого рівня майстерності. Особливого розвитку вона набула у III ст. до н.е. внаслідок широкого застосування шовкових ниток. Вишите вбрання і тканини експортували звідти аж до Європи. Декоровані вишивкою тканини і шкіра знайдені і в курганах скіфів – кочових племен, що мешкали у причорноморських степах від VII до III ст. до н.е. Мистецтво вишивки не є чужим і для культури Єгипту доби фараонів. Про це свідчать зображення одягу на картинах і фрагменти тканин, знайдені у могилах. Вишивка була також відома у стародавній Греції, куди вона, очевидно, потрапила з Азії. Використовували її і в Римській імперії, головним чином ввозячи з Греції. На порозі нашої ери розквіт цієї оздоблювальної техніки відбувався у рамках візантійської культури. Вона мала повсюдне застосовування не тільки для декорування одягу і внутрішнього оздоблення палаців, але перш за все як оздоба літургійного вбрання і тканин. Багаті візантійські вишивки, що є одним з головних джерел пізнішого європейського мистецтва вишивки, виконувалися головним чином шовковими і золотими нитками. У Європі розквіт вишивки настав в добу Середньовіччя. Нею перш за все прикрашали вбрання, елементи внутрішнього оснащення будівель, амуніцію вершників та їхні прапори і намети. Особливе місце зайняла вишивка у костьолі. Вишивали дружини і доньки лицарів, прислужниці, черниці. З’являлися нові техніки і узори, що походили часто із східних джерел. Для вишивання застосовували не лише нитки, а й перли, шляхетне каміння, золоті і срібні китиці. У XIV ст. у багатьох містах Європи вже існували вишивальні цехи. Професійно цим ремеслом у давнину займалися лише чоловіки. Протягом віків вишивання було обов’язковим елементом освіти жінок шляхетського походження, панувало у жіночих монастирях. Наприкінці XIX ст. у Франції, Німеччині, а також у Польщі почали з’являтися перші школи вишивки. Тут до найстарших належала заснована в 1890 році Крайова школа вишивки у Макові Підхалянськім. Найстаріші збережені вишивані пам’ятки в Європі походять з XI і XII століть. Вони являють собою передусім літургійні ризи і тканини, що призначалися для прикрашання замкових приміщень, а також лицарські прапори, плащі і накидки. Виняткове місце зайняла вишивка у традиційній народній культурі. Часто разом з мереживом вона була єдиним елементом, яким ткане на домашньому верстаті полотно хоча б частково нагадувало тканини з палаців, оздоби бачені в святині і т.п. Звідти бралися узори, збагачували ними давнішні, вже існуючі у народній культурі з давніх-давен, які нерідко мали значення магічного символу. Саме серед люду вишивка збагатилася величезною кількістю форм, мотивів, кольорів. Звідси головним чином вона й була взята для сучасних потреб. |
Розділ 1.2. Історія й основні мотиви української вишивки
Вишивка в Україні— один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. У виробах українських вишивальниць нас захоплює піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, коріння яких сягає міфології звичаїв і уявлень наших предків.
Українське мистецтво вишивки має давні і багаті традиції. Інформацію про цю галузь рукоділля містять тут не лише тексти хронік (літописів), різного роду документи, а у пізніші часи також оповіді мандрівників і праці перших народознавців; сліди застосування цієї техніки оздоблення тканини знайдені під час археологічних розкопок. Перші згадки про вишивання зустрічаємо в стародавніх істориків, про нього свідчать й археологічні знахідки зі скіфських поховань. На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але й цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, які прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.
До найстаріших пам’яток цього типу належить металева ваза з кулобського кургану, на якій зображені скіфи в одязі, оздобленому вишитими ромбами, кружечками і хрестами. Про характер вишивки в дохристиянський період ми можемо дізнатися, розглядаючи скульптурне зображення людини із скарбу села Мартинівка над Россю на Черкащині (VI ст. н.е.): бронзові фігурки, що вдягнені в сорочки, які носили ще на зламі XIX і XX століть в Україні, Білорусії та Росії, оздоблені спереду широкою смугою геометричного орнаменту вишивки.
Саме тоді йшло формування художньо-стилістичних засобів шитва, народжувалася система знаків, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову всесвіту, створювалися образи, які потім довго жили у вишивці та інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших предків.
Серед джерел, що містять найдавніші писемні відомості про існування вишивки в Україні, слід назвати подорожні нотатки ібн Фадлана, який в описі своєї подорожі Київською Руссю, пишучи про слов’янські похоронні обряди, зазначає, що померлих там вкривали вишитим покривалом. Арабський мандрівник X в. н.е. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг.
Свідченням високого рівня вишивального мистецтва може бути одяг сарматів. Особливо цікаві знахідки дає поховання кургану Сватова Лучка Луганської області, у якому знайдено рештки жіночого вбрання, пишно прикрашеного вишивкою бісером та дрібними намистинами. Сенсацією були розкопки Соколової могили в с. Ковалівка Миколаївської області . Це одне з небагатьох не пограбованих поховань знатної сарматки. Отут було знайдено рештки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору. Вишивка датується I ст. н.е. і є найдавнішою з усіх відомих нам.
У часи Київської Русі (IX—XIII ст.), у зв'язку із запровадженням християнства як нової релігії, виникають нові форми в мистецтві. У цей період створюються неперевершені пам'ятки архітектури, монументального, ювелірного мистецтва, а також художнього шитва. Літописи згадують витвори вишивки у зв'язку з різними подіями.
З різного роду текстів і збережень відомо, що в Х і XI століттях у Київській Русі повсюди застосовували вишивку для декорування одягу, нею оздоблювали літургійне вбрання і тканини, що мали бути внутрішньою прикрасою приміщень. Головним чином це була вишивка, виконана золотими і срібними нитками. Ця вишивка вважалася дуже цінною і була перш за все атрибутом придворної і церковної культури.
Шитво в Київській Русі досягає високого художнього рівня і поширюється навіть за її межами. Про це свідчить запис літопису 1143 року, де згадуються давньоруські роботи в церкві на Афоні. А італійський мандрівник Жильбер де Лануа, який у 1412–1421 рр. перебував в Україні, згадував, що рукавички і шапки русинів були вишиті оздоблювальними нитками.
У цей час, як і в усій Європі, мистецтво вишивки культивувалося головним чином при княжих і боярських дворах, а також при жіночих монастирях. Відомо, наприклад, що в XI ст. сестра Володимира Мономаха – Ганна Всеволодівна (Ганна-Янка), яка прийняла постриг у київському монастирі св. Андрія, організувала там школу, де дівчата із родин можновладців вчилися крім всього іншого вишивати золотом, сріблом, шовком. З літописів дізнаємося, що вишивала також княгиня Анна — дружина київського князя Рюрика Ростиславовича – для своєї родини і для оздоблення церков.
В часи Київської Русі центром розвитку усіляких художніх ремесел, в тому числі й вишивки, був Київ. Тут працювали майстерні, де вишивали речі на потреби княжого двору і церкви. Техніки й узори, що розвинулися тоді, збереглися протягом багатьох віків і знайшли своє місце у народній культурі.
В Україні спершу вишивали в основному на шовку, оксамиті, тонких шерстяних тканинах. У XVII і XVIII ст. вишивали вже на лляних, конопляних і шерстяних тканинах місцевого виробництва, а наприкінці XVIII ст. стали вишивати також на тканинах, що вироблялися у вітчизняних і закордонних мануфактурах. У XIX ст. все більше почали розповсюджуватися фабричні тканини, а також ткані на домашніх кроснах вироби з фабричної бавовняної і лляної пряжі. Розповсюджена була також вишивка на шкірі, яка застосовувалася в оздоблені верхнього одягу.
Слід згадати також і про церковну вишивку, яка після часів Київської Русі, пережила черговий розквіт на межі XVI і XVII століть. У цей час були створені прекрасні літургійні ризи, декорації ікон тощо, які зберігаються у пам’ятках старовини Києва, Печерської Лаври чи Львова.
Для вишивання, окрім вже неодноразово згадуваних металевих ниток, широко вживаних за часів Київської Русі, використовували також нитки лляні, конопляні, вовняні, які фарбували натуральними барвниками. Такі нитки застосовували у традиційній народній культурі.
Дуже цікавим питанням є також використовувані мотиви. Більшість з них має дохристиянське походження, а самі елементи, які складають візерунок, – це нерідко символи, що мають магічне значення (хрестики, кружечки, розетки, дерево життя). Найстаріші мотиви, відомі з розкопок і збережених середньовічних пам’яток, мають антропоморфний характер. Дещо пізніше починають вживатися зооморфні і геометричні зображення (коники, пташки), які за багато віків майже не змінилися у народній вишивці. Багато вишивок такого типу збереглося у Прикарпатті, особливо на Гуцульщині.
У вишивці, як і в пісні, розкривається доля людини, її радощі й горе
Гаптує дівчині й ридає – чи то життя!
Червоним чорним вишиває мені життя,-
так піднесено сказав Павло Тичина.
Вишиванням здавна займалися жінки, які з покоління в покоління передавали саме типові, найяскравіші зразки орнаменту, кольори, техніку вишивання. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, відрізняються одна від одної орнаментом, технікою виконання й гамою кольорів. У далекій давнині основні мотиви вишивки відображали елементи символіки різних древніх культів. Протягом багатьох століть безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився, але традиції їхнього використання не зникли.
Розділ 1.3. Орнаментальна символіка вишивки
«У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала отут своє певне значення... Це - складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину й призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів».
В. Стасов
Вишивка як вид мистецтва, безперечно, була відома в дохристиянський період. Саме тоді формувалися художньо-стилістичні способи шиття, народжувалися знаки, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову Всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та в інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших давніх предків. У глибоку давнину основні орнаментальні мотиви зображали елементи символіки різноманітних культів; в архаїчних вишивках відображались вірування стародавніх слов'ян, поклоніння Божествам, прохання щастя, добра, статку, врожаю, допомоги в складному житті.
Осмислюючи Всесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого впливу непізнаних сил. Для цього вона вдавалася до орнаментів як своєрідних замовлянь. Захисні функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і в інтер'єрах житла, декоративні тканини, дрібна пластику, писанки тощо. Вишивка також була своєрідним оберегом від злих сил.
В українських вишивках збереглася значна кількість геометричних орнаментальних мотивів, які мали в давнину магічний зміст. Протягом багатолітньої історії мистецтва вишивання безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився, втратилось первісне значення вишивки. На перше місце вийшла її декоративна функція.
За мотивами орнаменти вишивок діляться на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тварини).
Геометричні (абстрактні) орнаменти властиві всієї слов'янської міфології. Вони дуже прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на їхній основі в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як «баранячі роги», «кучері», «кудрявці», «гребінці» й ін. В орнаменті вишивок зустрічається мотив «кривульки», або «безконечника», відомого ще із часів трипільської культури, тобто він з'явився значно раніше, ніж знаменитий грецький меандр. Відомий візерунок «пики» (зірочки, розетки) являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця й сонячних променів.
В основі рослинного орнаменту лежить прагнення принести у вишивку красу природи. Навіть, гранично умовні візерунки виникли в результаті спостереження реально існуючих у природі форм. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубові листи», «барвінок» й ін.
Молода Ганнуся по садочку ходить
Виноград, красний зелений сад
Зіллячко садить.
Виноград,
Красний зелений сад.
Деякі з них несуть на собі відбиття древніх символічних уявлень народу. Так, мотив «барвінок» є символом нев'янучого життя, візерунок «яблучне коло», розділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом любові. У сучасній вишивці зустрічається й древній символ «дерево життя», зображуваний переважно стилізовано: у формі листя і гілок.
У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаби; із птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. У багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідними, властивими даній вишивальниці зображеннями, у яких відбивається її індивідуальне бачення візерунка. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто вигадливих сплетеннях (однак зі збереженням традиційних вимог до композиції) заячі й вовчі зуби, воляче око, луска коропа, баранячі роги й ін.
В основу філософської системи української вишивки покладена трикратна життєдайна трійця знаків-символів: земля – вода – сонце, та плоди їх співіснування і взаємодоповнювання – дерева, квіти, зілля, птахи та зоряне небо. Простота, а водночас і влучність створеної системи знаків – хрестиків, квадратиків, «вужиків», розкриває ставлення українців до таких філософських категорій, як всесвіт, життя на землі, народження, осмислення свого місця та покликання.
У філософській системі української вишивки дуже часто присутній візерунок червоної калини – дерева, що символізує живучість українського народу. Калина, яка має свою назву від давньої назви «сонце-коло», пов'язувалася в дохристиянські часи з народженням всесвіту, вогненної трійці: сонця, місяця і зорі. Червоні ягоди калини стали символом невмирущого народу і початку життєтворчого українського ланцюжка: «крапелька крові – жінка – народження – Україна - відродження»:
У полі калина,
У полі червона,
Гарненько цвіте.
Ой, роде наш красний,
Роде наш прекрасний,,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багацько нас є.
Наприкінці XIX — на початку XX століття в орнаментації рушників давні образні структури зникають, поступаючись місцем більш зрозумілим. Однак традиції використання давньої символіки у вишивці не зникли. Незважаючи на те, що орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції (табл.1.1).
Таблиця 1.1
РОЗДІЛ ІІ. МИСТЕЦТВО ВИШИВКИ
Були за князя Кия ми, і єсть у час космічний,
Бо не мина народ у просторі і в часі не мина.
В віках живе,
Не меркне наша полотняна вічність,
І прахом не стають,
не гаснуть полотняні письмена...
З поеми Євгена Гуцала «Материзна»
Розділ 2.1. Особливості народної вишивки відповідно етнічних регіонів
Протягом століть викристалізовувався яскраво виражений український національний стиль художньої вишивки. Створювалось багатство її мистецьких особливостей (улюблені кольори, техніка виконання, окремі орнаментальні елементи, малюнки й композиції) у різних областях і регіонах України.
У комплексі художньо-виражальних засобів вишивка займає провідне місце. Нею прикрашали одяг з домотканого льняного і конопляного полотна, грубововняного сукна, овчини. Це були сорочки, керсетки, спідниці, фартухи, пояси, головні убори: очіпки, перемітки, хустки. Особливо яскраво і декоративно прикрашався верхній одяг — свити, сердаки, кожухи, кептарі.
Характер вишивки, вибір тих або інших орнаментальних мотивів, колірного вирішення залежали від призначення одягу, соціальних умов. Вишивка розташовувалася у місцях, зумовлених загальною композицією виробу, його кроєм, підкреслюючи і виявляючи його архітектоніку. Велике художнє значення мали лінії крою, що їх майстрині не намагались приховати, а навпаки, виявляли за допомогою ажурних швів. Принцип поєднання ажурних швів типовий для всіх районів України, однак орнамент, колорит і техніка виконання різні в кожному регіоні.
У процесі історичного та культурного розвитку в кожній місцевості України утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займались повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття. Ось чому вишивка — це не тільки художнє оформлення речей, а й своєрідне світобачення, відтворене специфічними художніми засобами.
Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так називані «техніки», яких на Україні відомо біля ста. В українській вишивці домінують техніки ліченої вишивки: хрестиком, півхрестиком, вишивки, що імітують ткацтво. Інші техніки, наприклад, плоска вишивка, гладдю тощо з’являються в основному там, де відчутний вплив сусідніх етнічних груп (наприклад, польські впливи).Окремі вишивальні шви характерні для тих або інших етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у білоруській і російській вишивках.
Ніжні і світлі, або зовсім білі рослинно-геометризовані вишивки Полтавщини (мал.2.1). Виконані «гладдю», «вирізуванням», «виколюванням», «мережкою», хрестиком, , виколюванням, довбанкою, верхоплутом. Вишивають переважно білими нитками, зрідка - червоними та сірими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами. Поєднання лиштви, ажурних мережок, наскрізних технік вирізування виколювання і особливо таких ювелірних технік як "солов'їні вічка", "довбанка", збагачують виразні засоби орнаментальних композицій, надають їм схожості з мініатюрою. Вишивка білим по білому — своєрідний художній прийом, вона асоціювалась в народі з красою морозних узорів:
По білому білим шила,
Інеєм рубила.
Сорочечку чумаченьку,
Що вірно любила.
Техніка вишивання Харківщини та Луганщини має багато спільного з вишивками центральних областей, але їм властиві своєрідні поліхромні орнаменти, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності (мал. 2.2 ). Крім сорочок, з великим хистом і любов'ю вишивали кожухи. На Слобожанщині кожухи відзначалися багатством і своєрідністю вишивки, в якій переважали червоні та оранжеві кольори. Матеріалом для вишивки служив кольоровий гарус — вовняні нитки. Орнаментика вишивки кожухів складається з рослинних мотивів, нитки використовувалися вовняні і шовкові червоного, зеленого, рідше бузкового кольорів.
Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромбо - ламана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів (мал.2.3). Для північної Волині характерні ромбо - ламані лінії у вигляді стрічок горизонтального або вертикального напрямку, вишиті червоним на білому. У південних районах області переважають рослинні мотиви, шиття хрестиком чи прутиком. Чорний колір у таких вишивках поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного .
Техніка «гладі», «мережки», «фальшивого вирізування», «набірування», «змережування». властива для вишивок Чернігівської області. Рослинний орнамент чернігівських вишивок часто комбінується з геометричними фігурами, а геометричний компонується суцільними смугами, з окремих елементів, часто у вигляді ромбів і розеток білого з незначним вкрапленням червоного, чорного або чорно-червоного кольорів (мал.2.4).
Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори - білий, коралово-червоний, відтінений чорним, трапляється жовтий і блакитний. Виконується вишивка хрестиком, занизуванням, гладдю (мал.2.5).
Подільські вишивки виділяються своїм колоритом та орнаментикою, складною технікою виконання. Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які лягають густими насиченими лініями (мал.2.6). Чорний колір вишивки був домінуючим, іноді до нього додавали темно-вишневий або ж у червоно-чорну гаму включали жовтий чи зелений. Для них характерні барвистість і різноманітність швів. Найтиповіша подільська вишивка — кольорова мережка, у різних варіантах повторюються дві основні техніки — хрестик і низь, а також декоративний шов «качалочка». В орнаментах переважає чорний колір із вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого.
У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком (мал.2.7).
Вишивки Тернопільської області відзначаються густим, темним, аж до чорного, колоритом. Виконані вовною, густі, без пробілів, орнаменти суцільно вкривають рукави жіночих сорочок, гаптовані поверхневим швом (мал.2.8). На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками. Такі вишивки рельєфні, із чудовим кольоровим ефектом.
На Львівщині використовуються різноманітні типи візерунків, окремі з яких характерні для всього регіону, інші притаманні лише певним місцевостям. Вишивки Львівської області складають окрему групу. Для вишивок Сокальщини характерні легкі узори рукавів жіночих сорочок, які справляють враження тонкого мережива. Вони виконуються переважно чорним кольором поверхневим шиттям — хрестиком, стебнівкою. Для Городоцького району типові орнаменти, утворені з багатопроменевої розетки та її фрагментів (мал.2.9). Вишивають червоним з додаванням синього, рідше чорного так званим "городоцьким швом".
На Буковині, крім геометричних та рослинних мотивів, використовуються зооморфні, які вишиваються гладдю або дрібним хрестиком шовком, вовною, бісером, срібними чи золотими нитками, металевими лелітками (мал.2.10). Орнаментація складається з поєднання різноманітних за формою ромбів. Нижня частина рукава оздоблюється вертикальними смугами, з яких центральний "стовп" має форму рослинної гілки зі стилізованим листям та квітками.
Особливу групу утворюють вироби Гуцульщини (мал.2.11). Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. З того, як вишито сорочку, кептар, легко можна дізнатися, з якого села їх власниця. У верховинській вишивці домінує чорний колір, орнаменти утворюються від різноманітної комбінації ромбів і трикутників. Гуцульські вишивки відзначаються різноманітністю геометричних та рослинних візерунків, багатством композицій, кольорових поєднань. Жовтого може бути кілька відтінків, що надає вишивці золотавого відблиску.
Високим художньо-технічним рівнем виконання вирізняються вишивки багатонаціонального Закарпаття (мал.2.12). Вони демонструють як широту етнокультурних взаємовпливів, так і збереження традицій сивої давнини. Цей регіон відзначається різноманітністю технік виконання і колірної гами, застосуванням бісеру, стеклярусу, металевих леліток. Рукави жіночих сорочок оздоблені густо, без пробілів, кучерявим стібком, заволіканням, а також прозорим шитвом. Для вишивок Закарпаття характерний мотив «кривуля» у різних техніках виконання. Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто використовується вирізування й гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один із кольорів; поширені як білі, так і багатоколірні орнаменти.
Розділ 2.2. Традиції та сучасність вишивки
До ХІХ століття вишивка існувала переважно як вжиткове (різні техніки вишивки, гаптування, тамбурна та бісерна вишивка та релігійне (церковне шитво) мистецтво, багате символікою та філософським змістом. Не втрачаючи цих рис, із ХІХ століття вишивка перетворюється на ремесло. На початку ХХ століття вишиванкові промисли потрапляють під значний вплив замовників, що призвело до деякого зниження художнього рівня виробів.
У ХУІІІ-ХІХ століттях існувало два види вишивок: салонна вишивка поміщицьких маєтків і селянська народна. Після революції 1917 р. і громадянської війни домінуючою залишалась народна вишивка, але з втратою кількох десятків технік, тобто швів, які застосовувались в старовину. Прикрашені вишивкою предмети мали різноманітні побутові, обрядові та декоративні функції. Серед творів, оздоблених вишивкою, найбільш знаковим і розповсюдженим можна вважати рушник. Це квітуча пісня на полотні, супутник усього життя людини й окраса житла. Вишиваний рушник донині залишається атрибутом народних обрядів і звичаїв. З хлібом на вишитому рушникові виходили назустріч кожному, хто приходив в оселю з чистими задумами. Рушником зустрічали рідних і гостей, вітали народження немовляти в родині, вінчали молодих та проводжали людину в останню дорогу. Рушники стелили молодій парі під ноги, щоб стелився молодим щасливий шлях у життя, рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя:
Почуєм, побачим, що нам скажуть,
Біленьким рушничком рученьки зв'яжуть.
На рушнику вінчались.
Коли б мені, Боже, неділі діждати,
Неділі діждати, на рушничок стати.
Рушник взагалі символізував щасливу дорогу. Про матір, яка дарує синові вишиваний рушник, відправляючи його в далеку дорогу, говориться в пісні П. Майбороди на слова А. Малишка:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала.
Ти водила мене у поля край села.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала...
І в наш час дівчину сватають з рушниками, на весіллі молоді стають на рушник, на хрестинах дитину приймають на рушник.
У XIX ст. підвищення інтересу до рослинної орнаментації сприяє витісненню стародавніх композицій, новому їх переосмисленню. Художня довершеність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментної композиції, тонкого відчуття кольору, а й значною мірою від вибору технік виконання. Це різноманітні шви, які виконуються за заздалегідь нанесеному малюнку на полотні, а також шви рахункові, що виконуються рахунком ниток полотна — основи і піткання. Вони зумовлюють лінії узору. До рахункових технік можна віднести і ажурні техніки, художній ефект яких побудований на наскрізних прозорих композиціях.
В цей же час кустарне виробництво зайняло певне місце в народному господарстві і сприяло залученню широких кіл майстрів до загального мистецького життя країни, до активної творчої діяльності. Починаючи з З0—40-х років ХХ ст. у вишивці утверджується тенденція до створення речей підкреслено декоративного характеру. Водночас відчутне прагнення скерувати вишивку в бік сюжетно-тематичних полотен. В таких творах вишивка виступає лише як технічний засіб для створення художнього образу.
Українська вишивка сьогодні — складне, багатогранне явище, що розвивається в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. У відомих осередках вишивання — таких, як Косів, Клембівка, Полтава, Черкаси, Львів та інші,—створені підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного мистецького регіону.
Українська народна вишивка вдосконалювалася протягом багатьох сторіч і до нас дійшла у вигляді чудових різноманітних орнаментів, швів, якими вони виконані, цікавих кольорових сполучень ниток. Зразки стародавньої народної вишивки вражають нас простотою й лаконічністю, розмаїтістю й художньою майстерністю й служать невичерпним джерелом для розвитку декоративно-прикладного мистецтва. Із глибокої стародавності ручною вишивкою оформляли різноманітні вироби, необхідні людям у побуті. Популярна вишивка й сьогодні.
У сучасній українській вишивці поступово змінюються колорит і шви, якими виконані візерунки. Традиційні орнаменти збагачуються новими елементами й цікавими композиційними рішеннями. Оформляючи вироби за народними мотивами, сучасні майстри зберігають багатовікові традиції народної вишивки , використовують колірні рішення, орнаменти, техніку виконання, характерні для окремих областей України.
РОЗДІЛ ІІІ. МАЙСТРИНІ ВИШИВКИ СЕЛИЩА ВІЛЬХІВЧИК
Людині треба, щоб її робота залишалась після неї жити.
Юрій Яновський
Ще не дуже давно важко було знайти таке українське сіло, де б не було, бодай, кількох прославлених вишивальниць, де б вишивка не знаходила застосування в хатньому побуті – на одязі, скатертині, рушнику, простирадлі, на подушці, фіранках, тощо. І скрізь вона зберігає свої локальні особливості, як у характері орнаментальних мотивів, так і у техніці виконання.
Нашою метою є виявлення майстринь вишивки нашого селища, використання та збереження в їхніх роботах традицій художньо-образної мови української вишивки.
Займаючись пошуком вишивок нашого селища, я несподівано дізналась, що вишивкою займаються багато людей, познайомилась з такими майстринями вишивки як: Макова Л.В., Іванченко О.В. , Рідкокаша Н.М., Малахова О.В., Дяченко М.А., Ємець С.М., Бердянська Л.Б.
Я була у них на гостинах, роздивлялася їхні роботи, вони показували мені як працюють над своїми мистецькими творами.
Так, я була на гостинах у Дяченко Марини Анатоліївни. Марина Анатоліївна займається вишивкою вже багато років, хоча вона дуже молода жінка. Працює Марина Анатоліївна в нашій школі вчителем обслуговуючої праці. Вона розробила авторську програму «Українська вишивка» для уроків обслуговуючої праці у 9 класі. У Марини Анатоліївни я взяла інтерв`ю, яке наводжу.
А.(автор роботи): …Марина Анатоліївна, розкажіть будь – ласка, хто Вас ознайомив з вишивкою та навчив вишивати?
М.А.: Розказувала мені про вишивку моя бабуся. Вона з дитинства показувала мені свої роботи та захопила й мене вишивкою. Я вирішила спробувати сама і мені сподобалось. З тих пір займаюсь вишивкою.
А.: Марина Анатоліївна, як Ви вибираєте малюнок для своєї роботи?
М.А.: Інколи малюнок народжується у моїй уяві сам, інколи підбираю малюнок за готовими зразками.
А.: Для чого Ви використовуєте свої вишивки?
М.А.: Для створення затишку в домі. Прикрашаю вишивками одяг свої дітей.
А.: Марино Анатоліївно, ви розробили власну авторську програму для уроків обслуговуючої праці «Українська вишивка». Що Вас на це наштовхнуло?
М.А.: В школі я – вчитель обслуговуючої праці, мені схотілося надати дітям такі ж знання, якими володію я. Ось я і вирішила, що знайомлячись на уроках з українською вишивкою, з історією її виникнення, способами вишивання , хтось із дітей зацікавиться та захопиться такою художньою творчістю…
Нашій школі багато робіт подарувала Ємець Світлана Макарівна. На жаль, з нею я не змогла поспілкуватися: вона зараз мешкає в Росії, але її вишивки зберігають добру та довгу пам’ять про неї.
Для дослідження були використані роботи наших майстринь:
мал. 3.1. Ісус Христос. мал. 3.2. Рушник. Фрагмент
Вишиванки Наталі Миколаївни виконані вовняною ниткою хрестиком на канві. Робота «Ісус Христос» створена як сюжетно-тематична композиція , а при вишиванні рушника використані червоний та чорний кольори, зооморфний (лебеді) та рослинний (троянда) орнамент.
мал. 3.3
Весільний рушник Малахової О. В. виконаний хрестиком на полотні, нитками муліне. При вишиванні використано рослинний та геометричний орнамент в різнокольоровій гамі.
мал. 3.4
Робота Дяченко М.А. виконана хрестиком на канві вовняними нитками. Використана жовто-зелена гама кольорів.
мал. 3.5
Вишивка «Фіалки» Макової Л.В. виконана хрестиком на канві гарусом в різнокольоровій гамі.
мал. 3.6
Бердянська Л.Б. виконала свою роботу хрестиком на канві в двокольоровій гамі вовняними нитками.
мал. 3.7 мал. 3.8 мал. 3.9
Ємець Світлана Макарівна створила свої полотна за сюжетно-тематичними композиціями. Вишивки виконані хрестиком на полотні в різнокольоровій гамі. В композиціях використані зооморфні та рослинні мотиви.
Дослідивши ці роботи можна зробити висновки, що майстрині нашого селища переважно використовують для своїх візерунків техніку «хрестиком». Роботи виконані грубою ниткою, тому створюється враження об’ємності, рельєфності. Рослинний орнамент вишивок комбінується із зооморфним та геометричним. Кольорова гама вишивок досить широка: поширені як двоколірні, коли червоне поєднується з чорним, так і багатоколірні орнаменти. Можна сказати, що у вишивці більше тенденція до створення речей декоративного характеру: в таких творах вишивка виступає лише як технічний засіб для створення художнього образу.
ВИСНОВКИ
Розвиток мистецтва вишивки в останнє десятиліття характерний якісними зрушеннями в процесі осмислення його спадщини. Іде активний процес розширення потенціалу народних майстрів, поглиблення їхніх індивідуальних пошуків, розширення діапазону застосування творів у громадському інтер'єрі, в сучасному одязі.
Сьогодні в складному і багатогранному процесі розвитку української вишивки працюють народні і самодіяльні майстри, вишивальниці і художники системи промислів. Їхня діяльність спрямована на дбайливе збереження і розвиток традицій художньо-образної мови української вишивки.
Войовничі кроки історії і безжальний плин часу у всі часи змінювали світ, не обминаючи і вишивку. Але крізь віки зберігається тепло рук ручної роботи, неповторність кожного вишитого візерунка.
Мовою сучасності вишиті вручну речі звуться ексклюзивними. Деякі техніки вишивання відтворюються сучасними вишивальними машинами. Але ж ні для кого не секрет, що виглядають такі речі інакше. В них нема та не може бути душі. Адже кожна вручну вишита річ − жива. В ній − часточка внутрішнього світу тієї людини, яка цю річ творила. І це, без сумніву, помітно завжди і відчувається на інтуїтивному рівні. Тому нема жодної підстави сумніватися у добрій чарівній силі вишивки. Вишиті рушники, сорочки, серветки завжди виконані з любов’ю, натхнені побажанням здоров’я, сили, всілякого благополуччя їх власникам, тому такі речі наділені обереговою силою.
Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня,— це велике надбання нашої культури.
Дивлячись на роботи майстринь вишивки мого рідного селища, бачу їхній глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки, збереження і подальший розвиток її художньо-образної структури. Виникає надія, що ці майстрині передадуть нащадкам свою майстерність вишивання, свою любов до народних традицій, до рідного краю, рідної землі.
Процес виконання вишивок захоплюючий. Заняття вишиванням розвиває естетичний смак, прищеплює акуратність, посидючість, працьовитість, творче відношення до праці.
У вирі сучасного світу, космополітичних поглядів, інтернаціональних тенденцій дуже важливо не загубити свою національну приналежність, ознаки етнічної культури, відчуття свого місця на землі, яка нас народила.
ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА
мал. 2.1
мал. 2.2
мал.2.3
мал. 2.4
мал. 2.5
мал. 6
мал. 2.6
мал 2.7
мал. 2.8
мал. 2.9
мал. 2.10
мал. 2.11
мал. 2.12
Загадка старого пирата или водолазный колокол
Вода может клеить?
Рисуем лошадь акварелью
Ласточка
Флейта и Ветер