Розділ 9. Сучасний урок

Чумаченко Любовь Дмитриевна

СУЧАСНИЙ УРОК


Сучасні вимоги до уроку

Урок - це логічно закінчений, цілісний, обмежений визначеними тимчасовими рамками етап навчально-виховного або, як зараз кажуть, педагогічного процесу

У ньому представлені всі основні елементи навчально-виховного процесу: цілі та задачі, зміст, форми, технологія, методи, засоби, контроль та оцінювання, тобто вся організаційна структура. Якість уроку залежить від правильного визначення кожного з цих компонентів та їх раціонального поєднання.

Вибудовуючи урок, необхідно визначити не тільки те, яка навчальна інформація чи способи дії повинні бути засвоєні, а й на якому рівні вони мають бути засвоєні на конкретному уроці. Але оскільки урок - це ланка цілісного навчального, розвивального та виховного процесу, відтак, не на кожному уроці основний його зміст може бути засвоєний на всіх трьох рівнях:

сприйняття, осмислення й запам'ятовування;

застосування знань і навичок за зразком;

застосування знань і навичок у новій ситуації.

Сучасний зміст освіти та закономірності процесу навчання в цілому та засвоєння, зокрема, визначають ряд неодмінних вимог до уроку, які необхідно враховувати.

1. Урок повинен передбачати не тільки виклад матеріалу, змісту, а й завдання, що припускають застосування засвоєння навчальної інформації на практиці.

2. Частина цих знань повинна бути отримана учнями у процесі самостійного пошуку шляхом рішення пошукових задач наскільки пошук таких знань доступний для учнів відповідного віку, настільки важливі способи діяльності, які учень опановує у процесі пошуку.

3. Виклад навчального матеріалу на уроці може і повинен бути варіативним за своєю структурою. В одних випадках викладається готова інформація у формі пояснення та за допомогою ілюстрацій. В інших випадках матеріал вивчається шляхом постановки вчителем проблеми та розкриття шляхів її доказового рішення.

Виклад навчальної інформації можливий у формі розповіді, лекцій, читання підручника, перегляду діафільмів тощо. Характер викладу визначається внутрішньою структурою, способом побудови цілісного уроку - від пояснювально-ілюстративного до проблемного.

Одна з основних вимог до уроку передбачає його науковість, неодмінною умовою науковості змісту уроку є ознайомлення учнів із доступними для них методами науки.

Істотною стороною уроку є індивідуалізація навчання. Сполучення індивідуалізації навчання із класно-урочною формою колективної роботи - досить нелегка задача. Це, по-перше, використання навчального матеріалу різного ступеня складності, що враховує інтереси та можливості різних категорій учнів, оскільки складний матеріал може виявитись не під силу деяким учням для активного засвоєння, але повинен бути зрозумілий усім. Це, по-друге, доручення учням завдань для самостійної роботи різного ступеня складності, але в такій системі, щоби слабкі та середні учні могли поступово переходити від менш важких завдань до більш складних. Це, по-третє, повернення учнів зі слабкою навченістю до більш складних завдань попередніх тем після вивчення наступних, коли завдання можуть бути вирішені на новому рівні підготовки.

4. Жоден урок не може вирішувати всіх задач навчання, розвитку та виховання учнів. Він є частиною теми, курсу, навчального предмета та взагалі процесу навчання, освіти. Важливо завжди усвідомлювати, яке місце він займає в системі навчального предмета, які його дидактичні, виховні та розвивальні цілі. Урок повинен бути логічною одиницею теми, розділу, курсу. Урок - це педагогічний здобуток, і тому він повинен відрізнятися цілісністю, внутрішнім взаємозв'язком частин, єдиною логікою розгортання діяльності вчителя й учнів.

Дотримуючись основних вимог до уроку, учитель вносить як у здійснення цих вимог, так і у сполучення компонентів уроку своє педагогічне мистецтво, свій методичний почерк, що залежить як від характеру класу, так і від власних індивідуальних рис.

Структура кожного уроку відповідно до його логіки повинна бути чіткою, із суворим переходом від однієї частини уроку до іншої відповідно до спектра цілей і задач уроку та закономірностей процесу навчання. Але цими частинами є не традиційне опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення засвоєного і т. д., а кроки, що обумовлюють рух до мети уроку, тобто засвоєння його змісту.

5. На уроці повинен здійснюватись розвиток навчальних компетентностей учнів за допомогою відтворення академічних знань учнями, вправ у вміннях і навичках, шляхом виконання завдань на застосування академічних компетентностей у нестандартній ситуації.

6. Навчальний процес тупиковий без кількаразового повторення змісту академічних знань і навчальних умінь. Форма повторення може бути різною,  залежно від цілей уроку та його змісту.

7. На уроках повинно проводиться систематичне та планомірне оцінювання рівня навчальних досягнень учнів. Головний критерій якості уроку - не застосування тих чи інших видів роботи учнів чи використаних учителем методик, а навченість учнів, досягнення цілей уроку. Культура вчителя, його інтелектуальний і моральний рівень є однією з головних умов ефективності уроку.

 

Download
Сучасний урок.doc
Microsoft Word Document 1.1 MB

 

 

 

 

 

 

Підготовка вчителя до уроків починається ще до початку навчального року і включає в себе: вивчення Державного стандарту освіти, програм, підручників, укладання тематичного планування (календарно-тематичного) тощо. Все це дійсно так. Однак підготовка до окремо взятого уроку такої процедури не передбачає. А якщо і передбачає, то лише епізодично, вибірково.

До початку навчального року вчителеві варто ретельно вивчити навчальну програму, ознайомитися з її особливостями, структурою і здійснити розподіл матеріалу за уроками. Упродовж року програма та календарно-тематичне планування — обов'язкові науково - та навчально-методичні інформаційні джерела, якими користуватиметься вчитель. Програма — документ, який завжди повинен бути під рукою. Чому?

У програмі передбачено основні змістові лінії, обсяги навчального матеріалу, подається перелік державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, здійснено розподіл годин за темами та окремими формами діяльності (узагальнення, підсумкове узагальнення, узагальнювальне повторення, тематичне оцінювання, резервний час тощо), описано критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії. Все перелічене вище вчитель повинен не лише знати, а й постійно використовувати в щоденній практиці. Незнання програми вчителем та її компонентів досить часто призводить до ситуацій, коли він не може визначити навчальну та розвивальну мету уроку, об'єктивно оцінити відповідь учня, сформулювати вимоги до рівня навченості школярів тощо. Програмою варто користуватися не лише тим, хто тільки розпочинає свій професійний шлях, а й усім учителям, оскільки вона є надійним науково-методичним документом в процесі підготовки навчання шкільної історії.

Написання плану-конспекту уроку передбачає певну послідовність дій.

На першому етапі обирається тема уроку. Як зазначалося вище, тема визначається на основі програми.

На другому етапі визначається мета уроку. Згідно із традиційними підходами, мета має три основних компоненти: навчальний (дидактичний), розвивальний, виховний.

Навчальна мета визначається на основі змісту програми (ліва частина програми). В ній спроектовано дидактичні завдання уроку.

Розвивальна мета уроку визначається за допомогою державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів (права частина програми). В кожній темі передбачено розвивальний блок завдань. У розвивальній меті фіксуються ті завдання, що пов'язані з формуванням умінь та навичок (певних компетенцій).

Виховна мета визначається на основі змісту навчального матеріалу, прийомів і методів, загальної організації навчального процесу. В ній прогнозується (передбачається) виховний потенціал — те, що виховує, формує змістом або окремими засобами, методами, прийомами, впливає на емоційний стан, розвиває морально-етичні засади.

На третьому етапі визначаються засоби навчання — обладнання уроку. Перелік засобів навчання включає основний інструментарій уроку: підручники, посібники, роздатковий матеріал, технічні засоби навчання тощо.

Окремі вчителі в плані-конспекті уроку виділяють як окремий компонент понятійний апарат. Здебільшого це нові поняття і терміни теми або ті, що варто повторити, узагальнити, систематизувати. Вважаємо, що поняття і терміни не є обов'язковим компонентом структури плану-конспекту. Роботу з понятійним апаратом варто планувати в ході самого уроку.

На четвертому етапі визначаються тип та форма уроку: тип — на основі дидактичної мети, а форма — за домінуючими методами навчання. Згідно із класифікацією, яку пропонують О. Пометун та Г. Фрейман, розрізняють такі уроки: засвоєння нового навчального матеріалу; формування і вдосконалення вмінь та навичок; закріплення та застосування знань, умінь та навичок; узагальнення та систематизації знань; контролю і корекції знань, умінь і навичок; комбіновані. В. Мисан, автор іншої класифікації, пропонує дещо спрощену типологію уроків: вивчення нового матеріалу; формування умінь та навичок; перевірки знань, умінь та навичок (урок тематичної атестації); узагальнення та систематизації знань, умінь та навичок; комбіновані. Що ж до визначення форми уроку, то тут є декілька підходів. Один із них — визначення форми за допомогою домінуючих методів навчання. Завдяки такому підходу уроки за формою класифікують так: словесні, наочні, ігрові, словесно-наочні, словесно-ігрові, наочно-ігрові. Форму уроку можна визначати за видовою організацією (індивідуальними проявами) або нетрадиційними формами: урок-турнір, урок-телеміст, кіноурок, відеоурок, телеурок, урок-дискусія, урок «КВК», урок-суд, урок пам'яті, урок-прес-конференція, урок-конференція, урок «Що? Де? Коли?», урок-гра, урок-презентація тощо. Визначення форми уроку є не менш важливим, ніж типу уроку, оскільки саме вона вказує на домінуючі методи та прийоми навчання.

На п 'ятому етапі відбувається планування ходу уроку. Хід уроку — своєрідний сценарій, згідно з яким реалізуються мета та основні завдання. О. Пометун та Г. Фрейман пропонують обов'язкові структурні компоненти уроку, набір яких у кожному типі уроку буде різним.

  1. Організаційний момент.
  2. Актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів, або підготовка школярів до сприйняття нової теми.
  3. Мотивація навчальної діяльності.
  4. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.
  5. Вивчення нового матеріалу (його первинне сприйняття).
  6. Осмислення нових знань і вмінь.
  7. Систематизація й узагальнення нових знань і вмінь на перетворюючому і творчому рівнях.
  8. Підбиття підсумків уроку.
  9. Інструктаж з домашнього завдання.
  10. Перевірка знань і вмінь.

В. Мисан визначає три основних елементи уроку: підготовчий, основний, заключний. Кожен із цих етапів для різного типу уроку має специфічні складові. Незалежно від того, прихильником якої структури уроку є вчитель, варто пам'ятати, що хід самого уроку планується з обов'язковим дотриманням всіх його елементів.

Окремо варто звернути увагу і на планування навчального часу на уроці математики. Складовою ефективності кожного з етапів є чіткий розподіл навчального часу.

На що варто звернути увагу, складаючи план–конспект уроку?

На уроці важливо все, і не може бути другорядних його складових. Від організації, манери спілкування, чіткості дій, темпу залежить в першу чергу робоча атмосфера уроку. Незібраний учитель, невчасно розпочатий урок, відсутність крейди, наочних посібників, спізнення учнів, неприбраний кабінет, непідготовлене робоче місце учня — все це може негативно вплинути на початок та подальшу організацію процесу навчання на уроці математики. Щоб не допустити перерахованих вище негативних проявів, варто ретельно планувати всі структурні елементи уроку від початку до його завершення. Студентам, учителям, які лише розпочинають свою педагогічну діяльність, необхідно продумувати (проговорювати) весь хід уроку. Наприклад: «Заходжу в клас. Чекаю тиші. Вітаюся з учнями. Прошу всіх сісти і підготуватися до уроку (на парті має бути підручник, робочий зошит, ручка, олівець, лінійка). Ознайомлюю учнів з основними видами діяльності на уроці: на першому етапі уроку перевіримо засвоєння попередньої теми за допомогою індивідуальних, групових завдань та самостійної роботи у формі диктанту. Потім продовжимо вивчення теми. Узагальнення вивченого матеріалу здійснюватимемо у формі гри. За результатами роботи будуть виставлені оцінки. Підіб'ємо підсумки уроку. Ви отримаєте домашнє завдання за підручником та збірником».

В процесі планування уроку варто звернути увагу на те, щоб кожен етап був логічно поєднаний з попереднім і наступним. На деякі із запитань учні не зможуть дати повної відповіді. Саме це може бути підставою для оголошення теми уроку. Змодельована ситуація свідчить про логічне поєднання двох складових уроку — актуалізації та оголошення нової теми. За такою ж схемою можна перейти до мотивації вивчення нової теми. (Учні розмірковують над поставленими запитаннями і з допомогою вчителя мотивують необхідність вивчення теми).

Перевірка домашнього завдання, засвоєння вивченого матеріалу обов'язково планується. Для усної перевірки потрібно скласти перелік запитань та завдань. Для письмової перевірки знань (самостійна робота, виконання тестових завдань, диктант) краще заздалегідь підготувати кожному учневі окремий варіант завдання. За таких умов учитель не лише зекономить навчальний час, оскільки не виголошуватиме завдань, а й створить ситуацію, за якої кожен учень вважатиме, що отримав індивідуальне завдання.

Узагальнення й систематизацію знань під час вивчення нового матеріалу краще здійснювати в процесі розгляду основних питань теми. Узагальнення та систематизацію в кінці уроку варто практикувати у 8-11 класах. Це обумовлено не лише віковим фактором, а й сформованістю певних умінь та навичок у попередні роки навчання.

Виставляючи оцінки, варто чітко дотримуватися критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з історії. Кожна з оцінок, особливо це сто¬сується усних відповідей, повинна бути обґрунтованою.

Інструктаж домашнього завдання — це також структурний компонент уроку. Кількість завдань повинна бути оптимальною і обґрунтованою.

 

Яким повинен бути конспект уроку (методичні рекомендації)

Початок конспекту оформляється за загальною схемою. Спочатку зазначаються: тема, мета заняття, його тип, методи і прийоми проведення, засоби наочності й технічні засоби навчання, використана в процесі підготовки до заняття література.

Дидактична мета визначається, виходячи зі змісту матеріалу програми, вона вказує на результат, який передбачається досягнути.

Доцільно виділити навчальні завдання, які визначають формування умінь і навичок: виконувати конкретну операцію, дію; відрізняти правильнее виконання дії, якою необхідно оволодіти, від неправильного; визначати, пояснювати, обґрунтовувати характерні ознаки, принципи правильного виконання дії.У конспекті слід вказати розвивальну та виховну функції навчання:

  • якими логічними операціями та прийомами розумової діяльності оволодіють учні;
  • які почуття пробуджуються у процесі навчання (подиву, зацікавленості, успіху, гордості, співпричетності, відповідальності та ін.);
  • які цінності для себе відкривають, усвідомлюють учні;
  • які уміння соціальної поведінки формуються на занятті.

У конспекті орієнтовно виділяють такі головні етапи навчального заняття:

  • актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду школярів;
  • розкриття значущості теми та мотивація пізнавальної діяльності учнів;
  • формування системи знань, умінь, навичок учнів;
  • закріплення, застосування знань, умінь, навичок у різно- манітних ситуаціях;
  • домашнє завдання на наступний урок чи інше заняття;
  • підведення підсумків обговорення досягнутих результатів, вражень, думок.

 

Послідовність етапів заняття може бути різною (залежно від його типу).

Молоді вчителі у конспекті зазначають:

  • способи, прийоми актуалізації опорних знань (основних понять, визначень, висновків, формул, які учні засвоїли раніше і застосовують у практичній діяльності), необхідних для сприймання учнями нового змісту;
  • способи актуалізації позапрограмних знань школярів (знань, набутих з різних джерел інформації, що стали частиною життєвого досвіду); налагодження зв’язку з пройденим матеріалом; поглиблення понять, засвоєних на минулому занятті; форми регулювання роботи класу, отримання

зворотного зв’язку (питання, короткі самостійні повідомлення учнів (бажано вказати прізвища учнів, які будуть залучені до різних видів роботи), індивідуальні завдання, практичні та лабораторні роботи, демонстрація дослідів діючих моделей).

На етапі мотивації пізнавальної діяльності школярів слід визначити способи постановки мети, розкриття особистісної значущості теми для учнів, пробудження у них інтересу до певного змісту, роботи на занятті, створення емоційного настрою класу, тобто здійснення психологічної підготовки школярів до сприймання нового матеріалу. З цією метою, залежно від рівня готовності класу, змісту теми, можна використати незвичайний, навіть парадоксальний матеріал, проблемну ситуацію, аналогію, несподіване порівняння, ілюстрації, наочні посібники, технічні засоби. Можна стисло описати бесіду, діалог чи дискусію, в процесі яких учні висловлюють міркування щодо теми, очікування, уявлення.

picjumbo.com_HNCK3988

Після підготовчого етапу в конспекті описують зміст активного навчання шляхом взаємодії вчителя та учнів:

  • виділяють логічно пов’язані етапи організації спільної навчально пізнавальної діяльності вчителя та учнів;
  • зазначають нові факти, положення, уміння та навички, якими повинні оволодіти школярі; описують характер організації діяльності учнів, способи співпраці учителя та школярів, застосування методів і прийомів, що забезпечують продуктивне оволодіння матеріалом певним контингентом учнів, форми їхньої навчальної діяльності й міжособистісної взаємодії;
  • формулюють різні типи питань, способи стимулювання классу до розв’язання різних типів завдань;
  • накреслюють способи перевірки рівня розуміння, осмислення учнями знань, володіння уміннями й навичками, оцінювання досягнутих результатів;
  • зазначають прізвища учнів, які будуть залучені до конкретного виду роботи із врахуванням їхніх індивідуальних особливостей.

Завершальний етап уроку передбачає відпрацювання; вдосконалення; застосування знань, умінь і навичок учнів, оцінення рівня їх сформованості.

picjumbo.com_HNCK4046

У конспекті також зазначають форми (колективні, групові, індивідуальні) і способи застосування знань у стандартних і змінених умовах (мозкова атака, діалог, дискусії, виконання різноманітних завдань, вправ, лабораторних, практичних робіт); способи мотивації діяльності школярів, організації зворотного зв’язку на певному етапі.

У процесі планування уроку залежно від мети взаємодії вчителя та учнів на певному етапі заняття виділяють також способи, прийоми реалізації виховних можливостей навчання (зміст активних методів навчання, форми організації навчальної діяльності, взаємин учителя і учнів та інших стимулів).

Доцільно в конспекті після кожного етапу заняття передбачити висновок, забезпечити їх взаємозв’язок.

Завершається підготовка до навчального заняття визначенням домашнього завдання на наступний раз.

У конспекті вказується тема вивчення, підручник, де вона висвітлюється (автор, назва, рік видання, назва розділу, номери параграфів, сторінки), диференційовані (усні, письмові, теоретичні, практичні) завдання. У плані слід зазначити обсяг домашнього завдання, час його виконання учнем.

Наприкінці навчального заняття доцільно підвести загальний підсумок, зазначити способи залучення учнів до повідомлення власних вражень, міркувань щодо заняття.

 Вимоги до поурочних планів

* Чітко визначені тема, мета.

* Поурочний план – логічна схема побудови уроку (не обов’язково план уроку писати як конспект викладання нового матеріалу).

* План повинен демонструвати методи, форми, прийоми роботи з класом, спрямовані на досягнення мети.

* Чітко вказати форми і методи індивідуальної роботи з сильними і невстигаючими учнями.

* Особливу увагу при плануванні треба приділяти самостійній роботі учнів на уроці, самостійному пошуку знань (наше завдання не наповнювати учнів знаннями, а викликати інтерес до знань, навчити здобувати ці знання, творчо мислити).

* Повинні бути сформульовані питання, які пропонуються учням на різних етапах роботи на уроці.

* Поурочні плани повинні передбачати всі елементи структури обраного типу уроку (урок засвоєння нових знань; урок формувань умінь та навичок; урок засвоєння умінь та навичок; урок узагальнення і систематизації знань; урок перевірки знань, навичок і умінь; комбінований урок).

* Поурочні плани повинні бути охайно оформлені.

Зошити слід обов’язково підписувати (предмет, клас, учитель). Бажано, щоб були поля, а після поурочного плану – вільне місце, де можна робити примітки, зауваження по ходу уроку.

 

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії

Під час оцінювання навчальних досягнень з історії враховується:

- рівень оволодіння історичними знаннями; знання хронологічних меж періодів,  найважливіших історичних подій і процесів; визначення характерних суттєвих рис історичних явищ і подій;

- рівень умінь групування (класифікації) фактів за вказаною ознакою, розкриття причинно-наслідкових зв’язків між подіями;

- рівень оволодіння практичними уміннями та навичками роботи з історичними джерелами; обґрунтування власного ставлення  учня щодо історичної події, явища, діяча.

Всі види оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюються за критеріями, наведеними в таблиці, яка міститься у вкладеному файлі.

Download
Критерії оцінювання з історії.pdf
Adobe Acrobat Document 257.1 KB


Проблеми оцінки знань

Педагогічна оцінка містить у собі наступні характеристики: техно­логію схованого оцінювання; превалювання в житті дитини позитивної оцінки над негативною; превалювання позитивного оцінювання над негативним у досвіді педагога; індивідуальна спрямованість оцінки на конкретну ситуацію.

Зупинімося на найбільш частих помилках, пов'язаних із правиль­ним оцінюванням учня.

1) Відомо, що в деяких учителів, щоб одержати гарну оцінку, по­трібно працювати з повною віддачею, в інших — для цього досить прикласти мінімум зусиль. У будь-якому випадку досягнення на­вчальних цілей повинне бути для школяра важкою, але досяжною задачею. Тобто вчитель повинен висувати розумні вимоги: якщо учні постійно одержують низькі оцінки, можливо, причиною тому є завищені вимоги, і навпаки, учитель, що постійно ставить високі оцінки, зробить правильно, якщо підвищить вимоги. Складаючи контрольні роботи, тести, письмові завдання, вчителеві необхідно самому виконати їх. Якщо він укладеться приблизно за половину того часу, що виділяється учням на цю роботу, то її обсяг буде оптимальним. Таким чином, молодий учитель повинен прагнути до досягнення золотої середини.

2) Часто в класі виникають непорозуміння і невдоволення серед учнів із приводу виставленої оцінки: «Я відповідав добре, а він поставив мені низьку оцінку». Цієї ситуації удасться уникнути, якщо вчитель роз'яснить учням свій підхід до оцінювання. Причому вимоги оцінювання з різних видів навчальної діяльності можуть бути різними: усна відповідь, тести, що вимагають однозначної відповіді, завдання, що припускають розгорнуту відповідь і т. ін. Поступово учні звикають до цих вимог, і самі можуть досить об'єктивно оцінити себе. У цьому випадку оцінка учителя і само­го учня збігаються, а виходить, подібних ситуацій її неприйняття цілком удасться уникнути.

3) Об'єктивність в оцінках. Дуже часто учні болісно сприймають ту або іншу оцінку, перебуваючи впевненими, що учитель ста­виться до них не об'єктивно. І такий висновок нерідко відпо­відає дійсності. Учитель, що відчуває симпатію до якого-небудь учня, міркує так: «Він завжди сумлінно ставився до уроків і мав високі оцінки, не варто псувати загальне враження поганою оцінкою, хоча матеріал їм не засвоєний». До інших же учнів він ставиться неупереджено або занадто вимогливо. Учитель, що ставиться несправедливо, не об'єктивно, неминуче зіштов­хнеться із серйозними проблемами в роботі з класом. Учні відразу роблять висновок про те, що в цього учителя є «любим­чики» і «сіра маса». Таке ставлення викликає почуття образи, яке переходить від вчителя і на учнів, що користуються його прихильністю. Іноді, звичайно, учитель відступає від правил, з огляду на які-небудь конкретні обставини (наприклад, заохо­чуючи учня, раніше неуспішного), але це є прийнятний підхід, що не має нічого спільного з упередженістю в оцінках. Іноді вчителеві доводиться порозумітися з батьками, що одержали неповну або перекручену інформацію, із приводу тієї або ін­шої оцінки. Якщо учитель ставить оцінки на основі реальної успішності, йому не складно розв'язати ситуацію і переконати батьків в об'єктивності тієї або іншої оцінки.

4) 3 об'єктивністю у виставленні оцінок пов'язана й інша проблема, що виникає в молодих учителів — сумніву в її правильності. Коли який-небудь учень, що претендує на більш високу оцінку, ніж він заслуговує, звертається до вчителя з претензіями, невпевнені в собі учителі йдуть на поступки і ставлять вищу оцінку, щоб не зіткнутися з агресивністю по відношенню до себе. Таке поводжен­ня приведе лише до того, що учитель просто втратить свій авто­ритет і тепер уже постійно буде стикатися з подібними фактами. Заперечувати оцінку будуть навіть ті учні, що раніш об'єктивно могли оцінити себе. Ті ж учителі, що твердо дотримуються своєї позиції, зрештою, виключать спроби учнів випросити собі більш високі оцінки.

5) Учні повинні бути інформовані про свою успішність, і ця інфор­мація повинна надходити безпосередньо в момент виставляння оцінки. Оцінки, виставлені наприкінці місяця, чверті, теми, не зрозумілі учням. Вони вже могли забути, за що їх одержали, та й учитель не зможе через тривалий час кваліфіковано роз'яснити свої мотиви у виставлянні оцінок. Поточні оцінки необхідно ви­ставляти на уроці і ВИДІЛЯТИ час на їхній аналіз. Це дає можливість учню вжити необхідних заходів за для ліквідації прогалин у знан­нях, поліпшити свої результати, не сумніватися в об'єктивності оцінки. Ще одна рекомендація — надати кожному учневі можли­вість зіставити свої результати з оцінками однокласників. Якщо при усному опитуванні це зробити легко, то результати письмових робіт приховані для учнів. Учні, що одержали високучщінку, охоче повідомляють про неї, а ті, хто одержав небажаний результат, про них умовчать. Для тою щоб надати класу уявлення про загальну картину, досить проілюструвати результати за рівнями:

«10-12 балів» — три учні;

«7—9 балів» — сім учнів;

«4—6 балів» — сім учнів;

«1-3 бали» — два учні. Така зведена інформація демонструє учню положення, в якому він знаходиться, в порівнянні з однокласниками.

6)     Структура підсумкової оцінки. Ще одна помилка пов'язана з підбиттям підсумків, наприклад, при виставленні оцінки за тему або

семестр. Ні в якому разі не можна визначати оцінку як середні

арифметичне. історії, усній роботі приділятися набагато більше часу, ніж на уроках математики, деякі шкільні предмети спираються на прак­тичні види робіт, інші їх не передбачають. Тому при виведенні тематичного або підсумкового балу вчитель повинен визначитися щодо складових компонентів оцінки. Це співвідношення може, наприклад, виглядати в такий спосіб:

Компоненти підсумкової оцінки

Усні відповіді — 10 %. Виконання домашньої роботи — 10 %. Індивідуальні проекти — 10 %. Самостійні роботи — 10 %. Лабораторні роботи — 10 %. Контрольні роботи — 20 %. Семестрові заліки — 30 %.

Така система виведення підсумкової оцінки дає можливість мак­симально враховувати різні аспекти навчальної роботи школяра. Зро­зуміло, з таким підходом виведення оцінки повинні бути ознайомлені учні, це спонукає до постійної активності, допомагає прогнозувати результат і коректувати його.

7) Є ще один бік оцінювальної діяльності вчителя, що вимагає до­статньої педагогічної майстерності. В. О. Сухомлинський писав, що оцінка не повинна бути спрямована на викорінювання недоліків: «Треба насамперед зміцнювати те добре, що неодмінно є в кожній дитині (і це потрібно бачити!), і тоді недоліки зникнуть самі собою». Такий підхід змінює весь зміст і весь характер оцінювання з від­критих видів впливу оцінювання до завуальованих, прихованих. «Приховані види» впливу оцінювання звільняють учня від жахів і залежності, від волі і влади учителя. Як варіанти такого оцінюван­ня можна запропонувати дві форми звертання до учня:

•  Я-повідомлення» — учитель фіксує й оцінює, висловлюючи своє ставлення до того, що відбувається: «Я дуже засмучена, що ти сьогодні не готовий до уроку», «Мені не зрозуміло, чому завдання викликало таких великих труднощів» і т. д. Така оцінка орієнтує учня на значимість своєї самостійної роботи, на почуття відпо­відальності перед учителем;

•  Ти-повідомлення» — не містить у собі звинувачення на адресу вихованця, а допомагає зрозуміти, пояснити мотиви того, що відбувається: «Ти не можеш відповісти на запитання, тому що хвилюєшся або не зрозумів його?», «Ти не підготувався до уроку, тому що в тебе щось відбулося? Підійдеш після уроку і розпові­си мені про це». Молоді учителі, як правило, не готові до таких тонкощів при оцінюванні дитини, це приходить,' безумовно, з досвідом, але, у всякому разі, вони не повинні квапитися з ви­ставленням низьких оцінок. Необхідно колись використовувати весь педагогічний інструментарій задля того, щоб зберегти до­стоїнство учня і домогтися бажаного результату. Педагогічну доцільність застосування незадовільної оцінки варто розглянути особливо. При цьому треба відзначити, що всяке застосу­вання незадовільної оцінки вимагає попереднього і ретельного зважу­вання й обґрунтування. Досвід показує, що в цьому випадку вчителю краще дотримуватися правила: ніколи не квапитися з незадовільною оцінкою навчальної праці учня і завжди, коли мається можливість, відзначити його позитивні успіхи. Дуже важливо не забувати цього робити, особливо щодо слабких, не впевнених у своїх силах учнів. Навіть при дуже низькому рівні оцінка затраченої праці учня може і повинна бути позитивною і більш високою, ніж отриманий бал. Інакше у слабкого учня складається уявлення про марність своєї праці, а у сильного учня складається завищений рівень домагань. Якщо у вчителя виникають сумніви відносно «прикордонної» оцінки, то вони повинні вирішуватися на користь учня.

 

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів основної й старшої школи

Рівні навчальних досягнень: I. Початковий

1 бал - Учні розрізняють об'єкти вивчення.

2 бали - Учні відтворюють незначну частину навчального матеріалу, мають нечіткі уявлення про об'єкт вивчення.

3 бали - Учні відтворюють частину навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконують елементарні завдання.

Рівні навчальних досягнень: II. Середній

4 бали - Учні з допомогою вчителя відтворюють основний навчальний матеріал, можуть повторити за зразком певну операцію, дію.

5 балів - Учні відтворюють основний навчальний матеріал, здатні з помилками й неточностями дати визначення понять, правило.

6 балів - Учні виявляють знання й розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповіді їх правильні, але недостатньо осмислені. Вміють застосовувати знання при виконанні завдань за зразком.

Рівні навчальних досягнень: III. Достатній

7 балів - Учні правильно відтворюють навчальний матеріал, знають основоположні теорії і факти, вміють наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, частково контролюють власні навчальні дії.

8 балів - Знання учнів є достатніми. Учні застосовують вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, намагаються аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв'язки і залежність між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролюють власну діяльність. Відповіді їх логічні, хоч і мають неточності.

9 балів - Учні добре володіють вивченим матеріалом, застосовують знання в стандартних ситуаціях, уміють аналізувати й систематизувати інформацію, використовують загальновідомі докази із самостійною і правильною аргументацією.

Рівні навчальних досягнень: IV. Високий

10 балів - Учні мають повні, глибокі знання, здатні використовувати їх у практичній діяльності, робити висновки, узагальнення.

11 балів - Учні мають гнучкі знання в межах вимог навчальних програм, аргументовано використовують їх у різних ситуаціях, уміють знаходити інформацію та аналізувати її, ставити і розв'язувати проблеми.

12 балів - Учні мають системні, міцні знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовують їх у стандартних та нестандартних ситуаціях. Уміють самостійно аналізувати, оцінювати, узагальнювати опанований матеріал, самостійно користуватися джерелами інформації, приймати рішення.

 

Сучасний урок

 
                image
 
Інтегрований курс "Всесвітня історія. Історія України". 6 клас
Історія України. 8 клас
Історія України. 9 клас

5 клас