Погляд на виховання
методическая разработка по теме

Погляд на проблему виховання дітей у школі і на виховання в цілому

     Виховання… Вихователь… Вихованець…  Я вимовляю ці слова, сидячи перед монітором комп’ютера, перед стопкою зошитів, заплющивши на мить очі… І що я відчуваю?       Виховання… Вихователь… Вихованець…   Від цих слів  йде тепло, ласкавість,  якийсь невимовний спокій. Слова звучать м’яко, легко, ніжно. Звісно, можна з іронією вимовити їх, але нотки грубості, різкості у цих словах – відсутні!

    Я пригадую,  що неодноразово під час розв’язання складної ситуації з учнями думалось: виховувати повинна родина, а школа – вчити! Та це, звичайно, тільки миттєвість від розпачу, труднощів. Тут же сама собі стверджувально говорила: виховання – перша справа! Адже учень – це перш за все людина, якій доводиться жити в соціумі, а він не пробачає помилок. Навколо нас чимало несправедливості,  грубості тощо, але я вважаю, що вихователь повинен докладати зусиль, аби виховувати у своїх учнів найкращі людські якості. Звісно, основу у  вихованні  закладає родина! Роль педагога – навчаючи виховувати.

     "Виховання" як педагогічна категорія має своє лексичне наповнення і тлумачиться у залежності від сфери використання з різними специфічними відтінками. Виховання як процес впливає на збереження життєвої наступності між минулим і прийдешніми поколіннями.

     В "Етимологічно-семантичному словнику української мови " митрополита Іларіона (професора Івана Огієнка) вказано, що перше значення терміну "виховання" було "вигодування, пізніше й духовне окормлення". Він зазначив наступне: "Лекс. 1627 р. слово "виховання" перекладає церк. словом "воскормленіє". Саме ж трактування "виховання" у Івана Огієнка звучить так: "Виховання - це зовнішня чемність, уміння пристойно триматися на людях; не плутати з словом "освіта". Відповідно "вихований" у Івана Огієнка пояснюється як той, "хто добре знає світські звички, увічливий; не треба плутати зо словом "освічений".

    У навчальному посібнику "Педагогіка" Василя Ягупова, виданому у 2002 році, справедливо зазначено про відокремлення поняття "виховання" від поняття "навчання" у другій половині XVIII століття. Це має своє суттєве пояснення: "Часто освічена, з багатим запасом знань людина є досить невихованою і явно відштовхує від себе оточуючих". Можемо лише констатувати факт належності навчання до найважливіших компонентів вихованості особистості.

    "Родинно-сімейна енциклопедія" (1996) містить тлумачення виховання як процесу передачі новим поколінням досвіду, набутого старшими поколіннями "з метою забезпечення дальшого розвитку суспільства".

   Отже, можемо зробити наступні висновки: виховання - це процес впливу на особистість, здійснюваний протягом її життя з метою передачі досвіду представників свого роду, етносу, народу, світової громадськості, частіше цілеспрямований і планомірний, організований шляхом взаємодії вихователя і вихованця, під час якої відбувається вплив на пізнавальну, мотиваційну, емоційну, вольову та інші його сфери з метою розвитку світогляду (у тому числі й наукового), духовно-моральних, етичних, ділових якостей.

      Зважаючи на таке розуміння значення слова «виховання», можемо стверджувати, що первинна роль учителя (вихователя) – виховувати.

Якими засобами, методами, формами повинен володіти учитель, щоб процес виховання дав позитивні результати? Прийомів - безліч,  головне - індивідуальний підхід!

     Учитель – предметник виховує засобами уроку, класний керівник має більше можливостей глибше пірнути у світ тієї чи іншої дитини, розвинути співпрацю з батьками.

    Для успішного здійснення виховного процесу слід використовувати внутрішні умови навчального закладу, а саме:

•  максимальну реалізацію виховного потенціалу кожного навчального предмету;

•  здійснення виховання відповідно до мети та завдання;

•  раціональне планування виховної діяльності всіх підрозділів;

•  цілеспрямована робота щодо підготовки класного керівника для проведення виховної діяльності з учнями;

•  розвиток учнівського самоврядування.

     Свою роботу далі я вирішила поділити на дві частини: учитель – предметник і виховний процес, класний керівник і виховання.